Таня сиділа зразу за кабіною водія і дивилася у вікно, хоча за брудним сірим склом майже нічого не було видно. Як завжди, байдужі до всього, стомлені й недовірливі пасажири маршрутного таксі їхали, дивлячись перед собою пустим поглядом. На черговій зупинці до салону зайшла бабуся. Стара і маленька, в руці – важка торба, напхана Бог знає чим. Тихеньким голосом вона сказала водієві: «Посвідчення» і сіла на вільне місце біля Тані. Торбу поставила на коліна, обхопила її руками. Водій незадоволено пробурчав:

Все пенсионеры прут. Если бы мне вот так бензин бесплатно выдавали…

Бабуся почула, ніяково озирнулася. Всі пасажири безцеремонно дивилися на неї. Таня не могла спокійно спостерігати за цим. Дістала із сумочки гаманця, вийняла п’ятдесят гривень. Встала, підійшла до водія:

Ось. Я не можу заплатити вам за всіх пенсіонерів, але оце візьміть хоча б за двадцять п’ять.

Він аж почервонів зі злості:

Не нужно здесь умничать. Без вас разберусь. Заберите свои поганые деньги.

Таня стояла, вражена до глибини душі. Якась жінка з останнього ряду крикнула:

Девушка, ну что вы лезете! За себя заплатили, и сидите спокойно!

Такого Таня ніяк не очікувала. Повернулася обличчям до людей, вже вдихнула повітря, щоб відповісти, але раптом побачила, що бабуся дістає із своєї величезної сумки тоненького обтертого гаманця, висипає на долоню десяток жовтих і білих монет. Слова застрягли в Таніному горлі. Вона мовчки спостерігала, як бабуся відрахувала дві гривні, не думаючи, що робить, простягнула долоню, і бабуся висипала в неї холодні металеві гроші. Таня повернулася до водія, кинула монети на килимове покриття біля перемикача швидкості, сіла на своє місце. Всі пасажири не зводили з неї погляду. Бабуся повернула до Тані обличчя, ледь усміхнулася. Все ще тримала в руках свого маленького гаманця. Дівчину раптово кинуло в жар, з очей несподівано потекли гарячі сльози. Тільки зараз відчула щось пом’яте і вологе, міцно затиснене в долоні. Це були ті п’ятдесят гривень, які вона так і не віддала водію. Простягнула їх бабусі. Та не відмовлялася, просто взяла гроші, поклала їх до гаманця.

Машина зупинилася. Відчинилися двері, Таня вийшла, хоча це була не її зупинка. Байдужість, недовіра, гроші, пальне для двигуна… Це ніколи не закінчиться. І твій протест, виявляється, нікому не потрібен.

Оля Мужановська, м. Київ